Державотворення і масова свідомість

< Попередня                                                                                                                 Наступна >

ПРОГРЕС РЕФОРМУВАННЯ І ДЕРЖАВОТВОРЕННЯ ЗАЛЕЖИТЬ ВІД ТРАНСФОРМАЦІЙ У МАСОВІЙ СВІДОМОСТІ НАЦІЇ

Співвідношення базису і надбудови у державі має бути пропорційним, інакше годі сподіватися на успіх реформування і державотворення.

Сьогодні Україна переживає найскладніший і найважливіший етап власного становлення. Від того чи зуміють наші владні структури вирішити соціально-економічні і зовнішньополітичні проблеми, залежить доля державності. Але чи можливі необхідні реформи і трансформації в демократичному суспільстві, без усвідомлення їх необхідності серед широких кіл громадськості?
Великою помилкою української політичної думки є неувага до формування гуманітарної політики, і зокрема ідеологічно-інформаційного забезпечення державотворчого процесу і реформаторського курсу. Консолідуючою ідеєю мали б стати нові перспективи, нові цінності, нова духовність, що виникли з набуттям державності, але цього немає. На жаль національна ідея, досі не знайшла відгуку серед всіх верств населення. Людина не відчуває що її власний добробут залежить виключно від успішності державотворення.

Але ж без розуміння кожним громадянином окремо, яку державу ми будуємо і які переваги в ній матиме проста людина, ми не зможемо сподіватися на успішність державотворчого процесу. Бо людський фактор на даному етапі суспільного розвитку є одним із визначальних в процесі глобальних перетворень.

В Україні ж досі використовується марксистський підхід, надається перевага економічним перетворенням над гуманітарними. Вважається, що нове буття сформує нову свідомість. Але варто замислитись, чи настане це нове буття, якщо не будуть зруйновані ідеологічні штампи минулого у свідомості громадян?

Під час колоніального минулого суспільству були нав`язані викривлені уявлення і стереотипи. Роками народ витримував тиск масованої антиукраїнської пропаганди у різних формах, коли ж Україна стала незалежною, цей тиск припинився, але в культурі, засобах масової інформації, в освітніх закладах, якщо і не утворився ідейний вакуум, то дуже відчутна відсутність цілеспрямованої державної політики у цьому плані. Люди збиті з пантелику, звиклі під час СРСР до єдиної державної ідеології, сьогодні не можуть розібратися в усьому розмаїтті політичного спектру України.

В уяві пересічного громадянина те, що відбувається навколо, викликає шок: «проводяться якісь незрозумілі реформи, а криза поглиблюється, життєвий рівень погіршується, зарплату не виплачують...» він розгублений і розчарований. У грудні 1991 він проголосував за незалежність і очікував значного поліпшення власного добробуту, чому цього одразу ж не відбулося йому не пояснили, і сьогодні він уже ладен звинувачувати у своїх негараздах українську державність. З огляду на це його вибір у органи влади цілком зрозумілий, а нашим державним мужам треба визнати, що їм не стало снаги сформувати позитивне ставлення до розбудови державності і реформ серед переважної більшості громадян. Більше того, ще досі не вироблені основні положення стратегії державного будівництва, яка мала б бути вище всіх ідеологій існуючих в політиці.

Аналізуючи дослідження громадської думки можна дійти до сумного висновку: за політичними, соціально-економічними і культурними орієнтаціями, суспільство розділене майже навпіл. Народне волевиявлення, здійснюється через вибори, референдум та інші форми безпосередньої демократії (ст. 69 Конституції України). Яке ми маємо волевиявлення показують результати парламентських виборів-98. Чи зможе Верховна Рада прийняти необхідні для реформування економіки закони, якщо в її стінах точитиметься боротьба лівих і центристів, які мають протилежні цивілізаційні орієнтації?

Не будуть інвестувати, за таких умов українську економіку ні зовнішні, ні внутрішні інвестори, не буде вона розвиватись нормально. Отже ті, хто відстоює думку про пріоритетність економічних проблем над гуманітарними, заганяють себе у тупикову ситуацію, бо реалізувати свій курс за таких умов вони не зможуть. Адже успішність державного будівництва і реформ, залежить також і від того, яке місце в свідомості людей займе національна ідея. Задля розробки котрої необхідна термінова мобілізація всієї інтелектуальної і творчої еліти нації.

Історія налічує безліч прикладів як ідея (національна мрія) виводила цілі народи і спільноти із кризи, піднімаючи їх на вищий щабель суспільного розвитку.

Наприклад, американські колонії Британської імперії до XVIII століття були лише відсталою провінцією англійської корони, а їх мешканці “янки” вважалися забитими простолюдинами. Але завдяки “американській мрії”, після війни з англійцями 1775-1783 здобувши незалежність вони збудували одну із наймогутніших держав. Сьогодні експансія культури і способу життя цих “простолюдинів” загрожує всьому світові. Це ж врятувало їх від соціальних потрясінь і у 30-х роках. Чи існувала б сьогодні наддержава США, якби американці, свого часу, не подолали комплекси неповноцінності і не вірили у власні сили?

А Фінляндія і Польща мали б такий рівень економічного добробуту як сьогодні, якби не вирвались із пазурів російського ведмедя? І причиною їх піднесення був патріотизм (національна ідея).

Зруйновані II Світовою Японія і Німеччина стали б світовими економічними гігантами без консолідації і патріотизму?

Зрештою маленька Естонія, яка ще сім років тому була членом СРСР, завдяки патріотизмові, сьогодні вже здолала кризу і стоїть на порозі вступу до Євросоюзу. Варто згадати як вони чітко відстоювали права своєї мови, культури, традицій, при тому що відсоток росіян у них значно більший ніж в Україні.

Хіба для нас це не є прикладом віри у власні сили, надії на краще майбутнє і любові до рідного краю? Тих хто поважає себе, тих і інші шанують.

На жаль, українське суспільство не сконсолідоване єдиною мрією, воно розшароване і роз`єднане, а це використовують у власних цілях різні політичні сили, в тому числі й відверті антидержавники. Вони займаються дешевим популізмом, маніпулюють думкою певних прошарків суспільства, гальмують реформи.

Тому на державному рівні необхідно, терміново, чітко визначити тези державницької ідеї, витворити концепцію державотворення і виробити чітку схему громадських зв`язків в країні.

Українська мрія має відобразити наші національні, стратегічні інтереси, наші пріоритети у внутрішній і зовнішній політиці, наше бачення місця України в світі. Вона має нести притаманні лише українцям світогляд і духовність, надбання української свідомості, традицій, культури, і філософії, всі релігійні та моральні цінності народу. Ця мрія має розкрити перед кожним громадянином можливості задля реалізації власних здібностей. Кожна людина має відчути, що її спокій, безпека і добробут залежать від стабільності в державі, від успішності її становлення.

Але для того, щоб вона заволоділа свідомістю як найбільшої кількості громадян, не вистачить однієї лише її кристалізації на папері. Щоб ця ідея знайшла відгук серед громадськості, вкрай необхідно професійно донести її до людей, причому це має бути зроблено в сучасній, привабливій формі пристосованій до сприйняття, як окремими групами і прошарками, так і всім суспільством в цілому.

Отже, щоб проводити певний політичний курс, щоб здійснити політичні, економічні і структурні перетворення сьогодні, щоб в перспективі сформувати стійку політичну націю, представники якої не усвідомлюватимуть себе поза межами українського інформаційно-культурного простору, необхідно проводити розумну, виважену і цілеспрямовану гуманітарну політику, яка формуватиме новий імідж України і українця, готуватиме громадську думку в державі і за її межами для позитивного сприйняття нашої країни.

Сьогодні особливу увагу треба звернути на захист інформаційного простору держави, на розвиток сучасної, урбаністичної масової культури, на вдосконалення спортивної інфраструктури та української освіти. Треба використовувати найсучасніші технології “public relations” в мас-медіа, “promotion” у шоу-бізнесі, реформувати освітню галузь.

Необхідно залучити до цього процесу психологів, соціологів, політологів, фахівців із “public relations” і “promotion”, культурних діячів і представників шоу-бізнесу. Пропаганда національної ідеї має бути професійною, тут мусить бути тонкий обережний підхід в залежності від інтересів кожного прошарку суспільства, які різняться за регіональною приналежністю, за соціальним положенням, за віком, інтелектуальним розвитком, політичними уподобаннями та етнічним походженням.

В інформаційному просторі держави має бути створена така атмосфера, щоб кожна бабуся в селі, кожен робітник, незалежно від того де він мешкає на сході чи заході, кожна дитина зрозуміли що альтернативи державному будівництву не існує, що зворотній процес веде у прірву. Вони мають це знати, причому це має бути розтлумачено в зрозумілій для них формі. Необхідно щоб всі громадяни просто по-людськи відчули, що іншого шляху немає, втрата державності і гальмування реформ призведуть до катастрофи, національної трагедії, причому це буде стосуватися кожної родини, кожного окремо взятого громадянина. Треба довести, що Україна велика потужна і потенційно багата країна і що розраховувати на заможне життя в ній, можна тільки за умови її незалежного розвитку.

Треба дати людям віру в успішність реформ і державотворення, тільки за такої умови громадська думка в Україні поступово позбавиться викривлених уявлень і стереотипів.

Особливу увагу треба звернути на підростаюче покоління, яке продовжуватиме розбудову української державності. Ми мусимо позбавити нащадків тих комплексів неповноцінності і меншовартості які мали ми, зруйнувати в свідомості молоді і дітей стереотипи про українську відсталість і провінційність. Майбутні громадяни повинні мати високе почуття власної гідності і любові до своєї країни.

Українські педагоги мають бути психологами і етнопсихологами, щоб з дитинства корегувати негативні риси притаманні українській ментальності взагалі, та риси кожної особистості зокрема. Українська школа має не вбивати природне для кожної дитини, бажання пізнання, а навпаки розвивати. Мотивацією для хорошого навчання має бути не бажання сподобатись дорослим, чи страх перед поганою оцінкою, а нормальна цікавість пізнати світ і буття.

Ідеологічна робота у школі має бути цікавою пристосованою до сучасних вимог і зацікавленості молоді, ненав`язливою і обережною, бо радянська метода себе вичерпала і викликає внутрішній спротив дітей, вони дуже чітко відчувають штучність і нещирість.

Взагалі у державі має бути створена така атмосфера, щоб відчувати себе українцем в молодіжному середовищі було престижно і “круто”. Треба кардинально змінити імідж українця, включаючи навіть зовнішній образ.

Важливе значення для цього має розвиток спорту, досягнення українців у цій галузі, вже сьогодні піднімають імідж нашої держави, як в очах власних громадян, так і за кордоном. Але висвітлюючи наші перемоги, варто було б внести невеличкий елемент шоу.

Велике, можливо, визначальне значення для цього матиме, також, розвиток урбаністичної, модерної української культури і особливо її масової і молодіжної ланок. Культури, яка б розвивалась в руслі загальносвітових процесів за технологією і видовищністю, і в той же час зберігала б суть національного світобачення. Тільки сучасна конкурентноспроможна культура, буде здатна призупинити англо-американську і російську експансію.

Зрештою, колись, ми будемо мати фахівців шоу-бізнесу, які професійно працюватимуть в Україні. Необхідно врахувати інтереси і уподобання наших дітей і замінити західних на наших українських героїв. Використовуючи технологію і професіоналізм голлівудського типу, треба створювати новий імідж нації. А українці мають безліч героїчних сторінок власної історії. Безперечно, до певного часу, американська культурна експансія буде вигідною, з огляду на те, що поступово відсуватиме російський вплив, але так не буде завжди, і ми мусимо піклуватися, що ми завтра протиставимо цьому наступові.

Отже на державному рівні треба створити концепцію розвитку української культури в широкому розумінні цього слова. Вона має стати фундаментом державного будівництва в Україні.

Все це за умови максимального захисту інформаційно-культурного простору держави, дасть змогу виховати нове покоління в новому культурному середовищі, сконсолідує наступні генерації навколо державницької, української мрії. Це стане передумовою для утворення міцної політичної нації, представники якої незалежно від етнічного походження, не усвідомлюватимуть себе поза державою і українським культурним простором.

В таких умовах, в укріпленні державності не буде ніяких сумнівів і Україна як впливова і потужна геополітична реальність зможе зайняти гідне, а можливо й провідне місце у світі. Лише тоді можна буде сказати, що Україна відбулась, як потужний і могутній суб`єкт світової політики.

Тоді національна ідея матеріалізується і стане буттям. І виникнуть нові горизонти, нові перспективи...

< Попередня                                                                                                                 Наступна >