НОВІТНІ ІНФОРМАЦІЙНІ І КОМУНІКАТИВНІ ТЕХНОЛОГІЇ ТА ГУМАНІТАРНА ПОЛІТИКА
ХХ століття - століття виникнення і поширення глобальних інформаційних комунікацій. Розвинені країни виходять на нову фазу цивілізаційного розвитку, яку сьогодні прийнято називати постіндустріальним суспільством. Інформаційний вибух обумовив появу концепцій “інформатизованого суспільства майбутнього”.
Вплив засобів масової інформації дедалі більше зростає. Зі створенням всесвітньої комп’ютерної мережі “Internet” людство вступає на новий щабель становлення масових комунікацій.
Глобалізація, прискорений зріст транснаціональних компаній, загрожує національним державам новітньою формою мобільного, економічно-духовного імперіалізму, який дедалі впевненіше захоплює ринки збуту, через ЗМІ і культуру нав’язує свої правила гри, цінності і світогляд.
Фільтрація інформації, сконцентрованої переважно в англомовному світі, призводить до того, що посткомуністичні країни з одного боку відсуваються від встановлених рівноправних стосунків у царині інформатики й обміну інформацією, а з іншого стають об’єктом масованої культурної і світоглядної експансії, а звідси і експансії іноземного капіталу. Це призводить до того, що національні товаровиробники не мають змоги заявити про себе не тільки на світовому, а дедалі більше і на внутрішніх ринках.
Взагалі, сучасні держави, за винятком наддержав, ослабли. Глобалізація привела до того, що нинішня держава не спроможна на тотальний контроль власного територіального, адміністративного, політичного, економічного та інформаційного суверенітету.
Нові правила гри, які нав‘язуються суб‘єктам міжнародного права наддержавними структурами позбавляють державу можливості вповні виконувати свої класичні функції.
Культурна невизначеність, особливо в регіонах цивілізаційних розломів (до яких належить і Україна) утруднює створення класичних, модерних “держав-націй”, оскільки в таких країнах існують суттєві проблеми з визначенням культурної, а подекуди і мовної ідентичності.
Новоутворені держави намагаючись пристосувати на власному ґрунті західні політологічні методики, змушені грати за подвійними (легітимними і нелегітимними) правилами гри. Легітимні правила гри є бажаними, а нелегітимні, здебільшого, фактичними. Ця суперечність призводить до корупції та кризи держуправління. Тому суверенітет таких держав є швидше символічним аніж реальним.
Аналітики вважають, що геополітичні трансформації у світі можуть призвести до нової “феодалізації” держав і наддержав. Але виграють від цього лише суб‘єкти глобалізації. Співвідношення між протилежними і взаємозалежними процесами глобалізації та загальної дезінтеграції майже неможливо вирахувати, але здається світ рухається до нового імперіалізму, хоча центри геополітичного тяжіння можуть дещо змінитися.
Існує точка зору, що економіка майбутнього опиратиметься головним чином на інформацію і що інформація стає головним ресурсом, який домінуватиме, відтісняючи на другий план сировину та енергетику.
Хто володітиме інформацією, засобами мас-медіа і комунікації, та інформативними технологіями, той володітиме свідомістю переважної більшості і матиме необмежену владу. Причому стосується це як планетарного, так і внутрідержавного рівнів. Домінування і подальша експансія американського світогляду, культури і способу життя тільки підтверджує відомий вислів: «хто володіє інформацією, той володіє світом».
Американська мрія - це ілюзія, досягнення якої сьогодні прагнуть не лише американці. Вона через професійні форми впливу на свідомість і підсвідомість людей, пропагує не тільки культуру, ідеологію і цінності «Нового світу», але й продукцію і товари. Фахівці комунікативних технологій Нового Світу вміють вселити в душі людей мрію, примусити бажати. А все, що сьогодні рекламується в Америці і поза нею, має один психологічний код: «ми найкращі, наш спосіб життя найпривабливіший, ми йдемо попереду всього світу, будь схожим на нас, іди за нами, купуй американське, живи по-американськи». При цьому вся продукція бізнесу і шоу-бізнесу має виразну американську уніфікацію. Голлівудські зірки - це кумири, схожими на яких хоче бути більша частина молоді у всьому світі. Отже, їх культура, це не тільки світоглядна експансія, це і експансія американського товаровиробника.
Англо-американський світ повинен стати для нас прикладом до якої інформаційно-культурної політики ми маємо прагнути, якщо ми не хочемо згодом перетворитися у державу латиноамериканського типу (хоча це також залежить і від інших політичних і економічних чинників).
Падіння комуністичних режимів у східній Європі і СРСР, обумовлене їх статичністю і непристосованістю до нових реалій глобального цивілізованого розвитку. Воно доводить, що тактика відгородження від загальносвітових еволюційних процесів себе не виправдала, тому ми маємо усвідомити, що традиційний український консерватизм і ізоляціонізм може нам тільки нашкодити, але ще небезпечнішим є можливе скочування держави вліво, бо з поступовим зникненням і соціалізацією класичного індустріального капіталізму, зник і його антагоніст комуністична система. Будь-які спроби її реанімації приречені. Це лише посилить позиції західного світу і відкине ортодоксальних соціальних експериментаторів на периферії суспільного розвитку.
Нині перед країнами постсоціалістичного і пострадянського таборів виникла гостра необхідність політичної і економічної трансформації суспільства, рівноправної інтеграції у всесвітній інформаційний простір і водночас збереження культурно-національної ідентичності своїх держав.
На відміну від країн східної Європи і Балтії, які відносно успішно трансформуються і рухаються в напрямку інтеграції у європейські і трансатлантичні структури, Україна має ряд суб’єктивних внутрішніх проблем, які перешкоджають її трансформації. Вони виражаються через домінування у свідомості її громадян застарілих ціннісних стереотипів минулого, комплексів національної неповноцінності, при відсутності єдиного мовно-лінгвістичного визначення, сучасної конкурентноспроможної культури і традицій державотворення.
Тобто найбільшою нашою проблемою є те, що змінився зовнішній світ, а ми не квапимося змінити свій внутрішній, оцінюємо процеси, які відбуваються в світі з позицій позавчорашнього дня. Це і є тією проблемою, яка пояснює суб‘єктивні причини відставання потужної і потенційно багатої європейської держави від інших. Якими ще причинами можна пояснити таке жахливе відставання України, яка мала набагато сприятливіші стартові умови від, скажімо, країн Балтії, які майже здолали кризу? Як відомо за оцінками американських аналітиків Україна, потенційно може досягнути сьомого у світі місця по економічному розвиткові.
В кожній нормальній державі масові комунікації виконують важливі консолідуючі функції, підтримують єдність мовно-лінгвістичної і культурної цілісності суспільства.
Не зважаючи на різну політичну, ідеологічну та економічну орієнтацію, засоби мас-медіа, здебільшого одностайні в питаннях, які стосуються загальнодержавних інтересів.
Масові комунікації - це важливий соціальний і політичний інститут суспільства, який в кожній цивілізованій державі виконує функції ідеологічного і політичного впливу, підтримки соціальної і національної єдності, організації інформування, просвіти і розваг.
Причому навіть найдемократичніші і найліберальніші держави встановлюють у власному інформаційному просторі жорстокі рамки, які не допускають пропаганди як людиноненависницьких (фашистських, комуністичних), так і антидержавних ідей, і це цілком узгоджується зі свободою слова.
В Україні сьогодні такі відсутні. Ми не маємо ні державної політики щодо захисту інформаційно-культурного простору, ні єдиної мовної і культурної визначеності громадян, ні чіткої програми з вивчення і формування громадської думки.
Колоніальне минуле залишило в свідомості українців стереотипи, які заважають їм об’єктивно оцінити перетворення, що відбуваються в новонародженій державі. Безліч людей досі дивляться на світ крізь призму викривлених уявлень нав’язаних великодержавною та радянською пропагандою. Цим досі користуються певні політичні сили, досить легко маніпулюючи думкою різних груп населення України. Все це позначається на їх виборі у представницькі органи влади.
Наслідки не забарилися. Як і слід було очікувати, ми маємо пошматований інформаційний простір, зневірене, політично розшароване і соціально розколоте суспільство, а звідси і парламент - зусилля якого нагадують відому байку Крилова про лебедя, щуку та рака.
Представники постколоніальної державної адміністрації виховані на ідеологемах “інтернаціоналізму” (читай російського шовінізму), які, здебільшого, прийшли до влади, експлуатуючи “малоросійську” і “радянську” ментальність більшості, так і не усвідомили необхідності цілеспрямованого впливу на свідомість людей, задля формування позитивної громадської думки щодо процесів трансформації і державотворення. Стереотипи, які нав’язувались віками, лишаються недоторканими. Тому серед значної кількості громадян переважають настрої скептичного, а часом і відверто нігілістичного ставлення до процесу розбудови держави. Але варто замислитись, чи можливий прогрес на шляху становлення і утвердження демократичного суспільства, в якому немає консенсусу навіть з питань доцільності існування в даних географічних межах?
Тому внутрішня інформаційна політика повинна направлятися на створення комплексної, широкомасштабної і довготривалої програми “public relations” задля позитивного позиціонування національної ідеї, яка формуватиме суспільство сконсолідоване єдиними державними інтересами громадянства ідентифікуючого себе з цією державою і не уявляючого свого існування поза її мовним і культурним простором.
Наразі гостро постає необхідність створення єдиної державницької гуманітарної політики, модернізації української культури, реформування освіти, захисту інформаційного простору, українізації і популяризації спорту та створення національно-уніфікованої програми “promotion”, “advertising” і “public relations” продукції вітчизняного товаровиробника.
В той же час, створюючи єдиний державний інформаційно-культурний простір, необхідно входити в глобальні системи комунікації на рівноправній основі.
Треба використовувати сучасні технології не тільки в економіці, але і в культурі, освіті та інформаційних галузях, враховуючи особливості української ментальності і світосприйняття. Бо для успішного реформування необхідно сформувати позитивне ставлення до процесів трансформації і державотворення у всіх прошарків суспільства незалежно від їх віку, соціального походження та інтелектуального розвитку. Лише тоді українці обиратимуть до влади людей, які, принаймні, не будуть вороже налаштовані до самої держави, і в цьому разі значно збільшиться ймовірність того, що Україна буде здатна подолати перешкоди на шляху до цивілізованого світу, зберегти свою особливість і національну неповторність, стати рівноправним суб’єктом світової політики і потужною геополітичною реальністю “де факто”.
< Попередня Наступна >
< Попередня Наступна >
Немає коментарів:
Дописати коментар