Проблеми утвердження громадянського суспільства в Україні

< Попередня                                                                                                                 Наступна >

Україні необхідна власна політологічна школа

Вісім років українське суспільство лихоманить від соціаль­них, економічних і цивілізаційних протиріч. Досі Украї­на не може позбутися світоглядного розколу в суспільстві. На фоні поглиблення економічної кризи конфліктогенний по­тенціал в країні набуває загрозливих масштабів.

Посткомуністичні стереотипи, правовий нігілізм, відсутність досвіду існування в умовах демократичного громадянського суспільства призвели до того, що значна частина української громадськості ідентифікує саме поняття демократичних цінностей з безладдям, яке панує в усіх сферах державного буття, з самою українською незалежністю. Крім того, значна частина громадян України виховувалась у суспільстві, наскрізь пронизаному ідеологемами комуністичної пропаган­ди, яка прищеплювала негативне ставлення до цінностей ци­вілізованого світу. І проблема в тому, що тоді, незважаючи на відсутність певних прав і свобод, існував соціальний за­хист, не було кризи неплатежів, безробіття, інфляції, економіч­ної нестабільності. Тому серед значної частини суспільства спостерігається ідеалізація минулого і розчарування в демо­кратичних цінностях. Бо українці не знають, що таке справ­жня демократія.

Специфіка України полягає також у тому, що утверджен­ня громадянського суспільства збігається із становленням са­мої державності, болісним процесом самоусвідомлення насе­ленням власної належності до цілісної спільноти. Ці процеси є взаємозалежними і взаємообумовленими, тому утверджен­ня громадянського суспільства в Україні буде проблематич­ним, якщо нехтувати духовним відродженням українського етносу, котрий повинен стати інтегруючим елементом у про­цесі утворення політичної нації. Бо традиційно антирефор­маторські, антидемократичні політичні рухи здебільшого є одночасно і проімперськими.

Українська державність утворилася завдяки мирним дезінтеграційним процесам, які стали тенденцією наприкінці сто­ліття. Мотивацією для підтримки незалежності населенням на референдумі у грудні 1991 року стало, здебільшого, не стільки бажання національного самовизначення, скільки спо­дівання на поліпшення соціально-економічного стану.

В цілому українська громадськість не дійшла до устале­ного усвідомлення себе цілком окремішньою єдиною спільно­тою, має проблеми в ідентифікаційному, мовному і культур­ному визначенні. Як показав досвід двох виборчих кампаній, розкол в українському суспільстві проходить десь на межі зовнішньополітичних і соціально-економічних цивілізаційних орієнтацій.

Результати виборів-98 у Верховну Раду підтвердили те, що в суспільстві відсутній консенсус у питанні основних внутрішніх і зовнішніх політико-економічних напрямків роз­витку держави. Представники різних цивілізаційних орієн­тацій отримали майже однакову кількість депутатських ман­датів у вищому законодавчому органі України.

Отже, нині існуючі політичні сили показали свою не­здатність об'єднати громадськість навколо єдиної консолі­дуючої національної ідеї.

Популяризація «української мрії» в незалежній Україні перебуває на найнижчих якісних рівнях, а українці, підда­ючись на кожному кроці дискримінації, не можуть позбави­тись комплексу меншовартості навіть на порозі XXI століття.

Тому Україна значно відрізняється від країн, що мають усталений досвід державного буття, в яких сформовані міцні політичні нації, існує усталена політична культура і функціо­нує громадянське суспільство. Жодного із зазначених визна­чень сучасної цивілізованої держави в повному обсязі в нашій країні немає.

І проблема в тому, що без створення комплексної держав­ної програми захисту єдиного інформаційно-культурного простору і довготривалої популяризації державницької ідеї Україні, яка декларує свої наміри стати однією з держав євро­атлантичної цивілізації, буде важко подолати прірву, яка відділяє її від решти західних країн.

За таких обставин стає зрозумілим, що без поєднання про­цесів формування державницької масової свідомості і за­стосування політичних технологій, враховуючи особливості української ментальності, консолідація нації, а звідси і ста­білізація в державі будуть проблематичними.

Проблеми української держави в плані масової свідомості:

1.Проблема ідентифікаційного визначення.
2. Проблема престижності української мови і культури.
3. Відсутність здорової, збалансованої диференціації суспільства.
4. Незахищеність інформаційного простору.
5. Відсутність потужних структур з проблем вивчення іформування громадської думки.
6. Негативні стереотипи радянських часів.
Проблеми, зумовлені певними особливостями українсь­кої ментальності.

< Попередня                                                                                                                 Наступна >