Передмова

< Попередня                                                                                                                 Наступна >

Світова цивілізація виходить на нову фазу розвитку. Гло­бальні світові процеси свідчать, що технократична циві­лізація переходить в інформаційну.

Науково-технічний прогрес, модернізаційні перетворення, поява масових комунікацій та інформатизація внесли значні зміни в життя навіть віддалених периферійних регіонів пла­нети, змінили світоглядні і ціннісні орієнтації представників багатьох, навіть архаїчних культур. Україна, де ці процеси відбувалися під впливом певних особливостей, не є винятком.

Протягом XX століття в Україні відбулися значні модер­нізаційні та світоглядні зміни, причому у спотвореному ко­муністами вигляді. Спочатку закрите авторитарне суспіль­ство намагалося створити «людину-гвинтика», представни­ка «єдиного радянського народу» без роду і племені, який мав стати фанатично відданим ідеалам комуністичної утопії. Зго­дом, коли СРСР розвалився, в інформаційний простір про­рвалася «вестернізована» культура, цінності якої, накладені на спотворену комуністичною мораллю свідомість українців, призвели до бездуховності, моральної деградації і національ­ного забуття.

Віковічні етнографічні традиції і цінності української культури, які не відповідають динамічному, урбаністичному сьогоденню, здебільшого не знаходять відгуку серед моло­дих українців. Постала проблема: або модернізація культу­ри, або нівелювання нації.
Набуття Україною державності сталося внаслідок складних трансформацій у Європі, які тривають до сьогодні. Росія не позбулася гегемоністських, імперських амбіцій у зовнішній політиці, в той же час в її середині зріє «вірус» дезінтеграційних процесів, НАТО просунулося до кордонів колишнього СРСР, США втрачає домінуючі позиції на європейському континенті, фінансова криза підриває віру в універсальність західної цивілізації.

Протиріччя між країнами різних цивілізацій переходять у форму відвертого збройного протистояння. Конфлікт між НАТО і Сербією свідчить, що процеси трансформацій на кор­донах цивілізаційних розломів будуть болісними і важко пе­редбачуваними.

В таких умовах одним із чинників самозбереження нації є світоглядна інтеграція широких кіл громадськості, об'єднан­ня всіх верств населення в єдиному українському мовно-куль­турному просторі.

Бо прогрес можливий лише у суспільстві, в якому відсутній цивілізаційний розкол і є консенсус з основних питань зовн­ішньої та внутрішньої політики.

Але чи має сьогодні Україна національну мрію, яка б об'єд­нала навколо процесів державотворення різні прошарки сус­пільства? Чи можлива інтеграція українського етносу та ут­ворення політичної нації в державі, яка не має єдиної масо­вої комунікації і знаходиться «під парасолькою» інформаці­йного простору «сусіда», який ставить під сумнів її цілісність і незалежність? Чи можливий успіх державотворення, коли в суспільстві панують імперські стереотипи і упереджене став­лення до всього українського? Чи можна об'єднати гро­мадськість єдиними лінгвістичними і культурними цінностя­ми лише засобами архаїчної, етнографічної культури?

Свої роздуми над цими питаннями я пропоную увазі чи­тачів.

< Попередня                                                                                                                 Наступна >