< Попередня Наступна >
Відзначена видавництвом «Смолоскип» праця молодого дослідника Володимира Іщука є показовою в сенсі спрямування волі й інтелекту нового покоління національної інтелігенції. Якщо розглядати цю книжку в контексті української національної рефлексії, що в нові часи позначена такими віхами, як «Історія Русів», «Книга буття українського народу» М. Костомарова, «Самостійна Україна» Миколи Міхновського, писання В. Липинського і Д. Донцова, «Інтернаціоналізм чи русифікація?» І. Дзюби, «Право жити» Ю. Бадзя, то значно виразнішими стають і кардинальні зміни, яких зазнала українська самосвідомість після 1991 року, і специфіка нашого часу загалом.
Тому, хто цих змін і цієї специфіки волів би не помічати, читати книжку В. Іщука буде нелегко. Незважаючи на схильність автора віддавати данину традиційній патріотичній риториці, раз по раз у плин думки і в тканину тексту вриваються зовсім нові інтонації, свіжий подих майбутнього тисячоліття.
Прикметами нового стилю думання є системність, динаміка, технологічність. Навіть за побудовою і стилем викладу анонсована праця є ближчою до такого новітнього жанру, як «опис проекту», аніж до традиційних форм академічного дослідження чи есе.
Ключова теза книжки демонструє масштабний і водночас радикальний авторський підхід до сукупності кризових явищ і проблем у житті українського суспільства. «Боротьба за свідомість, — вважає Володимир Іщук, — нелегка і довготривала». І важко не погодитися з молодим науковцем у тому, що це — найперша і найголовніша боротьба, в якій українство мусить здобути перемогу.
Шляхи до цієї перемоги уявляються поки що доволі проблематично. Стосовно них немає в суспільстві не лише неодноразово (ностальгійно?) згадуваного Іщуком «консенсусу», але й більш-менш обґрунтованих і опрацьованих пропозицій. Однією зі спроб таку пропозицію висунути і є пропонована увазі читача книга, її автор, здається, досить ясно бачить кінцеву мету свого проекту: інтегроване українське суспільство, позбавлене накинутих комплексів і стереотипів, що динамічно й упевнено розвивається на шляху до самостійно вироблених вартостей та ідеалів.
Це, за В. Іщуком, називається модернізованою національною ідеєю. Теза про необхідність оновлення ідеологічних засад побудови українського суспільства не нова. Візіонерства і спекуляцій у цій сфері теж накопичилося чимало. Тож небезпека відхилитися від шляху конструктивності на користь теоретично-фантастичних прожектів чатує на кожного, хто береться визначати поняття на зразок «ментальність», «віковічні традиції», «специфіка української культури». Радує, що молодий дослідник, певно, усвідомлюючи підпорядковану, сервільну, чи сказати б, легітимізуючу роль подібних побудов, ними не обмежується і на них не зациклюється.
Проба голосу молодого багатообіцяючого українського науковця варта уваги вже тому, що в ній відчуваються ознаки національного одужання, виходу з інтелектуально-вольового заціпеніння, що переслідує нас протягом останніх літ.
Можливо, Володимир Іщук з часом зможе реалізувати своє бажання комплексно досліджувати процеси формування масової свідомості в Україні, можливо, пропаговані ним методи риЬІіс геїаііопз та рготоііоп увійдуть органічною часткою в стратегію суспільного реформування. Але головне значення цієї книжки полягає все ж в іншому: нею означено початок шляху — і для самого автора, і для його генерації — тих, хто прагне діяти, а не чекати.
Максим Розумний, доктор політичних наук
< Попередня Наступна >
Немає коментарів:
Дописати коментар