< Попередня Наступна >
Однією із найсуттєвіших перешкод на шляху становлення і утвердження української державності є викривлена російською великодержавною, а пізніше радянською ідеологічною машинами, ментальність широких кіл української громадськості.
Українське суспільство на рівнях: регіональних, соціальних, політико-економічних орієнтацій і мовно-культурної визначеності, роз‘єднане і розшароване.
Радянська пропаганда, свого часу, сформувала стійкий негативний стереотип у ставленні до самої можливості утворення незалежної України, який заважає об”єднанню громадськості навколо ідеї зміцнення і укріплення державності.
За даними опитування проведеного у квітні 1998 року соціологічною службою “Соціс-Геллап”(опитано 1 тис. 200 гром.) 45% громадян України жалкують з приводу розпаду СРСР і лише 17,8% вповні задоволені тим фактом, що Радянський Союз перестав існувати.
Опитування показує, що 39% респондентів голосуватимуть за кандидата в депутати ВР, якщо він виступатиме за відновлення СРСР, 38,3% висловили переконання, що розпад СРСР приніс народам більше зла, ніж користі, а 49,8 % вважають, що Україна має приєднатися до “союзу Росії і Білорусі”.
За даними іншого опитування проведеного Центром політології і конфліктології у березні того ж року (опитано 10 тис. громадян) ідею української держави підтримує близько 64% респондентів (але навряд це заслуга пропаганди національних партій, швидше бажання жити як в Європі), а не підтримує 31%. При цьому за дружні стосунки з Росією “без віз та митниць” висловились 84%, проти 11% опитаних.
На фоні економічної кризи і зростання соціального напруження в суспільстві, активізуються представники лівих сил і проросійської п‘ятої колони. Використовуючи затаскані радянські стереотипи, вони підігрівають пристрасті серед роздратованої економічними негараздами громадськості, намагаються дестабілізувати ситуацію в суспільстві, зіштовхнути інтереси різних груп і прошарків українського народу. І цілком логічно в цій ситуації є реакція (хоча і дещо млява і оборонна) правих сил, бо сила дії завжди викликатиме силу протидії.
Але контрпропаганда національно-зорієнтованих сил має дуже значні вади і недоліки. Так, наприклад, виправдовувальний тон, відсутність жорстких, сильних аргументів, намагання довести зайву лагідність і миролюбність, відсутність культу перемог української зброї і героя-переможця при культивування трагедій минулого, а також акцентування уваги на відсталих, архаїчних образах і недостатність в культивуванні іміджу модерного і урбанізованого українця унеможливлюють швидку заміну негативних антиукраїнських стереотипів.
Взагалі ж, нечіткість юридичних формулювань, відсутність дієвого механізму виконання законів і неувага влади до питання державної, національної безпеки, дає змогу знахабнілим антиукраїнським силам безкарно закликати до повалення існуючого конституційного ладу, ганьбити і паплюжити символи української державності, розтоптувати національні святині корінного народу і дискримінувати на кожному кроці представників титульного етносу. Внаслідок цього на власній землі, в єдиній на планеті українській державі, українці, особливо на сході і в Криму зазнають утисків власних національних прав, зневаги і приниження національної гідності. Про яку стабільність, про який демократизм і лібералізм може йти мова, коли в країні народу, який протягом століть піддавався геноциду, лінгвоциду і масовому зомбуванню імперією і досьогодні відбирають право на власну мову і культуру?
Скрізь у державі злісно порушуються основні положення Конституції України. Доходить до абсурду, за повідомленнями засобів мас-медіа, на сході деякі керівники виконавчої гілки влади, які повинні виконувати закони, впрягаючись у виборчі перегони закликають до повалення конституційного ладу і знищення державності. А це вже не демократія, це анархія і безлад. Чого варта держава, яка не здатна забезпечити виконання легітимно прийнятих “правил гри”, захистили власну безпеку і національні інтереси?
Тому в суспільстві панують настрої зневіри, невпевненості у майбутньому, скептичного ставлення до реформ і державотворення. Значна частина громадськості, зациклена на ідеологічних штампах минулого і надалі обиратиме до влади комуно-консервативні, реваншистські сили. І знов у вищих ешелонах влади йтиме боротьба, і знов гальмуватиметься процес реформування. Чи витримає це знекровлена українська економіка, чи довго буде терпіти ці злидні народ?
Неможливо сформувати нове буття без нової свідомості. Ідея, матеріалізуючись, стає буттям, а не навпаки. Без усвідомлення широкими колами громадськості безповоротності державотворення і реформ, без консолідації українців і представників національних меншин навколо єдиної державницької ідеї, не стане буттям мрія про стабільну, міцну і заможну країну, не буде спокою і миру в цьому регіоні.
Відсутність стратегії державного будівництва, розумної гуманітарної політики і об’єднуючої всі соціальні й етнічні прошарки україновизначеної мрії, ідеологічна нерішучість української олігархії, анархія в інформаційному, освітньому і культурному просторі держави, призводить до того, що пересічний громадянин не відчуває, що його безпека, спокій і добробут залежать виключно від успішності державотворення. Засоби масової інформації і комунікації не виконують об‘єднуючих функцій в суспільстві. На українську ідею і державність значна частина громадян досі дивиться з позиції ідеологічних установок радянської пропаганди. Чи цінуватимуть вони за таких умов українську незалежність?
Отже, в сфері гуманітарної політики держави треба приділяти значну увагу: захистові інформаційно-культурного простору, розумній політиці державного протекціонізму українським ЗМІ і культурі, створенню чіткої комунікації між державою і народом, обережному і ненав‘язливому нівелюванню стереотипів і формування державницької свідомості, модернізації та урбанізації української культури і духовності, рекламно-інформаційній підтримці національного вітчизняного шоу-бізнесу. Тільки за такої умови ми позбавимося розколу у суспільстві і сконсолідуємо широкі верстви українського народу навколо мети державотворення.
< Попередня Наступна >
Немає коментарів:
Дописати коментар