< Попередня Наступна >
Головним завданням державницької комунікативної політики в Україні має стати процес формування такої соціальної установки, за умови якої громадянин не усвідомлюватиме свого існування поза інформаційним і культурним простором України. Тобто треба вивести популяризацію концепції державотворення на вищі рівні позиціонування.
Для цього необхідно вивчити і проаналізувати проблеми українського соціуму, взагалі, і кожного прошарку зокрема, а також створити концептуальну і методологічну базу керованого процесу соціального управління і формування громадської думки.
Задля прищеплення державницької свідомості представниками різних соціальних груп і прошарків, необхідно застосовувати диференційований підхід. Для цього необхідні докладні дослідження реципієнтів тієї чи іншої соціальної групи, треба вивчити їхнє соціальне середовище: особливості субкультури, загальну піддатливість переконанню, установки, які можуть активізувати їх увагу, потреби і цінності. Результати подібних досліджень потрібні задля ефективного конструювання моделей пропагандистських акцій і окремих повідомлень для представників кожної цільової групи.
Від вдалого підбору інформаційних каналів, комунікатора та форми аргументації, які не конфліктують зустановками реципієнтів групи, залежить успіх програми формування громадської думки.
Основною перешкодою втіленню державницької концепції є те, що значна частина громадськості має хибне уявлення про неї і психологічно не готова до її дієвої підтримки. Причиною цього, значною мірою стало те, що державницька пропаганда, здебільшого, працює на нижчих рівнях позиціонування public relations.
Розділяють чотири рівні позиціонування:
1. Відсутність позиціонування. Реакція реципієнта: “Ой, що це? Це для мене безпечно, чи небезпечно”? Це є звичайний психологічний захист людини від невідомого.
2. Перший рівень позиціонування. Реакція реципієнта: “Так, я впізнаю це”. Реципієнт впізнає об”єкт і допускає факт його існування у світі своїх думок.
3. Другий рівень. Реакція реципієнта: “Так я знаю та розумію навіщо мені це”. Об”єкт став звичним для світу почуттів і в розмовах.
4. Третій рівень. Реакція реципієнта: “Так я знаю про про це, це співпадає з моїми бажаннями”. Об”єкт має чіткий і легко впізнаваємий імідж, став настільки звичним, що реципієнту без нього дискомфортно.
5. Четвертий рівень. Реакція реципієнта: “Та як без цього бути? Без цього важко уявити своє існування”? Об”єкт став для клієнта настільки бажаним, що заради нього він ладен терпіти певні втрати та незручності в іншому.
Проблема в тому, що українська мрія не достатньо професійно спозиціонована в інформаційному просторі держави. На третьому і четвертому рівнях серед значної кількості громадян залишається продукція радянської (російської) виховної системи, культури, традицій і пропаганди причому присутність в інформаційному просторі російських мас-медіа, які апелюють до ностальгійних почуттів постійно підживлюють ці почуття. Факторами послаблення російської культури на третьому і четвертому рівнях можуть стати: захист інформаційного простору, час і створення конкурентоздатної української інформаційно-культурної продукції.
Значною перешкодою для якісного позиціонування державницької ідеї є негативні стереотипи всього українського. Серед них можна виділити дві групи.
І. Стереотипи пов`язані з престижністю
1. Архаїчність. Причини поширення цього стереотипу аналізувалися в попередніх розділах праці. До речі більшість українських діячів, захищаючи цінності аграрної культури і ототожнюючи лише її з українським, обмежують національне, тим самим підсилюючи стереотип архаїчності.
2. Відсталий візуальний образ українця і його ототожнення з національним. Хлопець у вишиванці і шароварах, з вусами і оселедцем, здебільшого не є сексуально привабливим, такий образ не спонукає молодь до ототожнення себе з національним. Сучасна молодь швидше ототожнюватиме себе з голівудськими героями.
3. Європейська культура побудована на культі героїв переможців. Українська, нажаль, орієнтується на культ поразок. Це яскраво демонструють заходи націонал-демократів в Крутах, під Базаром і Берестечком тощо. Це немов би програмує наступні поразки. Бажаючих бути з переможцями було б набагато більше, але перемоги української зброї не культивуються. В радянські часи відбиток архаїчності, завдяки радянській шароварницькій культурі торкнувся і українських героїв – козаків. За допомогою таких “шедеврів” радянської антиреклами українського як “Свадьба в Малиновке” культ українського героя було фактично знівельовано. Такі фільми поряд з антиукраїнською пропагандою в СРСР зіпсували як візуальний так і моральний образ українця. Йому не вистачає краси, шляхетності, сили і перемоги. В свідомості молоді його місце займуть космополітичні герої західних попсових серіалів.
ІІ. Стереотипи пов`язані з ідентичністю
Належність до слов`янсько-православної цивілізації, тривале перебування під впливом російської культури та історичної традиції, історіософські маніпуляції в тому числі і з самоназвами народів, призвели до ідентифікаційної роздвоєності у масовій свідомості. Така роздвоєність має два рівні: перший: ми – українці (люди усвідомлюють свою належність до національної спільноти), другий: українці, білоруси й росіяни це одне й те саме (люди усвідомлюють історичну, наднаціональну спільність представників однієї цивілізаційної ніші).
Перший рівень асоціюється з архаїчністю і відсталістю та не може вповні опанувати урбанізоване російськомовне середовище.
Спробуймо відповісти, які вічні стереотипи є типовими для національного іміджу (в українській культурі) з точки зору вічних стереотипів:
· переможець – переможений,
· господар – слуга,
· заможний – бідний,
· унікальний (стильний) – посередній (звичайний),
· сучасний – застарілий.
Думаю в більшості випадків вибір і зкожної пари був би з негативним забарвленням для українського іміджу.
Тому популяризувати лише етнографічну та аграрну модель українськості на порозі інформаційного суспільства, означає відштовхувати від національного значні маси молодих людей.
Ця ситуація подібна до заклику пересідати з “Мерседесів” у вози запряжені волами, бо це начебто автентичний вид транспорту.
Отже, недолуга і посередня пропаганда наштовхуючись на негативні стереотипи лише підсилює їх і відштовхує від національного значну частину урбанізованих українців.
Комунікативні технології
Професійні фахівці public relations намагаються діяти на третьому і четвертому рівнях позиціонування, які напряму пов’язані з емоціональною сферою людини. Фахові пропагандисти не намагаються переконати людину лише логічними доводами, навпаки вони переважно апелюють до підсвідомості. Працюють на рівні упереджень, страхів та основних потреб людини.
Як відомо стереотип не можливо зруйнувати, його можна лише замінити на новий досконаліший і актуальніший. Тому поряд зі старими стереотипами необхідно будувати нові. Найбільш ефективна та пропаганда, яка не помічається, бо вона витворюється із думок образів і звичок реципієнта. Сприйняття ідеї, яка популяризується залежить не стільки від впливу на нього, скільки від його власних установок і стереотипів. Коли люди виховані в окремому соціокультурному середовищі під впливом певних ідей, то їхній процес сприйняття дійсності і прийняття рішень є зовнішньо ірраціональним, більше того людина не усвідомлює цього.
Взагалі ж, якщо люди надають перевагу “Мак Дональдсу”, а не національній їдальні громадського харчування то виходом із ситуації може бути лише побудова поруч більш сучасного і стильного за дизайном і якістю продукції та послуг національного фаст-фуду. Лише так можна знівелювати стереотип.
Якісні пропагандистські кампанії побудовані на маніпуляції бажаннями й страхами, вони спрямовані до впливу на підсвідомість людини, бо в такому разі установка задана пропагандистом згодом сприймається реципієнтом як власна і стає керівництвом до дії. Сильні почуття є дуже дієвими в пропаганді, адже вони найбільше привертають увагу реципієнта.
Найсильніше на людину впливає інформація з сильними збуджуючими повідомленнями, які пов’язані зі страхом і сексом. Сучасна пропаганда найчастіше використовує візуальну поряд з вербальною інформацію. Тому візуальна сексуальність є вкрай важливою при формуванні національного іміджу.
Апелювання до сексуальності
Сексуальні символи дуже чітко фіксуються підсвідомістю людини. Підсвідоме сприйняття сексуальних символів асоціюється, згодом, з об’єктом пропагандистської продукції. Тому людина несвідомо буде прагнути до вибору саме цього об’єкту. Він сформується на емоційно – тілесному рівні і буде вважатися власним.
Тому візуальний символ українця необхідно змінити на більш привабливий і сексуальний, тим більше, що такий образ більше відповідатиме реальному урбанізованому українцеві. За умови формування сексуального національного образу, для молоді не буде потреби в ототожненні себе з заокеанськими героями.
Апелювання до життєво необхідних потреб
Дуже важливим в пропагандистській кампанії є виявлення найголовніших потреб, які хвилюють більшість реципієнтів певної соціальної групи, і знайдення дієвих механізмів переконання, які покажуть шляхи задоволення цих потреб.
Кожна людина має низку першочергових потреб. серед яких: потреба в харчуванні, житлі, одязі, в належності до тієї чи іншої соціальної групи, а також потреби розвитку і самовдосконалення. Національна ідеологія має переконати більшість громадян України, що лише в незалежній, демократичній державі можлива самореалізація кожної особистості і реальне задоволення всіх цих потреб.
У тридцятих роках у Сполучених Штатах однією з найважливіших умов запобігання ескалації соціального конфлікту стала так звана “американська мрія”. Саме тоді, при бурхливому розвиткові засобів масової комунікації, американці навчилися технологіям стратегічних комунікацій, громадських зв`ярків і соціального управління. Культивування образу Попелюшки в різних варіаціях стало одним із домінуючих в американській культурі. Тут ми маємо справу з міфологізацією цього образу, наприклад, коли йдеться про звичайного хлопця із бідних кварталів, який завдяки наполегливій праці підприємця досяг успіху і став мільйонером. Вони зуміли вселити віру в те, що в США можна досягти успіху і вирішити свої основні потреби. Без цього уникнути соціальних потрясінь їм би не вдалося.
Міфотворення як основа національного світогляду
В основі соціокультурних цінностей будь якого суспільства, незалежно від ступеню його науково-технічного розвитку, лежить міфологізований світогляд, який спирається на вічні стереотипи і вірування, що існують впродовж всієї історії людства. Причому суспільство в якому досить розвинена наукова інфраструктура по суті не менше міфологізоване аніж середньовічне.
В основі любої ідеології лежать такі міфологеми як “цінності громадянського суспільства”, “захист прав людини”, “демократичне суспільство”, або “радянський народ”, “суспільство рівних громадян”, “комуністичні ідеали” тощо.
Масова свідомість потребує чітких і зрозумілих схем світорозуміння. Ці схеми зазвичай створюються на основі стереотипних протиставлень. Тому суспільство консолідується за схемою “МИ” – “ВОНИ”.
Культ національних героїв
Світогляд європейських народів держави яких постали внаслідок жорстокої, нерідко кривавої боротьби, побудований на культах “національних героїв, які боролися з ворогами за свободу свого народу”.
Архетип героя є універсальним для любої спільноти не зважаючи на те яку назву він носить у представників тієї чи іншої субкультури. Образи героїв присутні скрізь починаючи від “героя” – воїна і закінчуючи “героєм” (анти героєм) кримінальної культури. Психологічні якості “героїв” любої спільноти, попри зовнішню відмінність, в цілому є дуже схожими. Наприклад позитивні герої голлівудських бойовиків своє поведінкою нагадують представників блатної російської субкультури.
Україна здобула незалежність а не внаслідок героїчної боротьби, а як уламок СРСР. Суспільство не сконсолідоване спільними ворогами.
“Героєм” нового часу став, так званий, «новый русский», персонаж, який став майже пародійним.
В національній історії є безліч історичних персонажів, які можуть культивуватися як національні герої, але їх треба позбавити нальоту застарілості. В той же час треба зберегти чітку і однозначну національну уніфікацію українського міфотворення.
Висновок
Треба навчитися найсучаснішим технологіям формування громадської думки і соціалізації.
Національна ідея лише тоді стане вагомим чинником, коли апелюватиме до довічних підсвідомих бажань людини, а також коли відповідатиме сучасному образу життя.
Масова комунікація, як індустрія ілюзій, бажань і прагнень має вселити в душі українців мрію, змусити повірити у власні сили і зажадати нового життя.
Державницька ідея має стати новою культурою з найсучаснішими і найвишуканішими стилем і модою, найпривабливішим способом життя. Лише тоді вона стане мрією наступних поколінь.
Задля реалізації довготривалої стратегії державного будівництва необхідно створити новий культ героїв, нову політичну культуру, нову філософію буття, нову культуру споживання, дизайну, архітектури. Бо велика держава і велика нація це перш за все велика культура.
Немає коментарів:
Дописати коментар